Я тихо растворю окно в огромный лунный сад.
Наполненый красою не земною.
Войду в него, как много лет назад,
Я все это проделывал с тобою,
Я помню, как волнующий закат,меня пленял.
В его лучах последних, стояла рядом ты.
И те шальные ночи, забыть я не могу.
И вздохи те, что ты дарила мне,
На лунный сад, взирая вспоминаю.
Все тихо...я пытаюсь обозреть,
Луны прекрасное в саду отображенье.
Я так тебя любил, но ускользнула ты,
Оставив аромат духов мне на последок.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Місіонерам Господа Ісуса - Василь Мартинюк Ці вірші я присвятив усім місіонерам. Але коли їх писав, то мав на увазі перш за все місіонерів "Голосу надії", з якими спілкувався і яких найкраще знав. Зокрема, коли писав перший вірш, то перед очима мого серця були Віталій Онищук та Любов Онищук - рідні брат і сестра, що звіщали Добру Новину в далекій холодній Республіці Комі.